НАТО не «провокувало» Росію

Про що цей міф?

Одним із найпоширеніших аргументів російської пропаганди та деяких західних коментаторів є твердження, що «розширення НАТО на схід» стало головною причиною агресії Росії проти України. Стверджується, що Захід нібито пообіцяв не розширювати НАТО після об’єднання Німеччини, а потім порушив цю обіцянку, чим «спровокував» Росію.

Цей аргумент є хибним як фактологічно, так і морально.

Чи була «обіцянка»?

Що насправді сказали у 1990 році

Головним джерелом міфу є фраза Держсекретаря США Джеймса Бейкера під час переговорів з Горбачовим 9 лютого 1990 року: «not one inch eastward» (ні на дюйм на схід). Контекст цієї розмови — критично важливий:

1. Мова йшла виключно про територію Східної Німеччини — чи будуть там розміщені війська НАТО після об’єднання. Жодна інша країна не обговорювалася
2. Це було усне зондування на ранньому етапі переговорів, а не офіційна пропозиція
3. Сам Горбачов пізніше визнав: «Тема розширення НАТО ніколи не обговорювалася, і її не порушували в ті роки»
4. Остаточний договір — Договір «2+4» про об’єднання Німеччини (1990) — не містить жодних обмежень на розширення НАТО за межі Німеччини

Що кажуть дослідники

Марк Крамер (Гарвард) у ґрунтовному дослідженні «The Myth of a No-NATO-Enlargement Pledge to Russia» (2009) проаналізував усі доступні архівні документи переговорів 1990 року і дійшов однозначного висновку: жодної юридично зобов’язуючої обіцянки не розширювати НАТО не було.

Мері Елізе Саротт (Університет Джонса Гопкінса) у книзі «Not One Inch» (2021) найдетальніше дослідила це питання, вивчивши раніше недоступні архіви. Її висновок: під час переговорів звучали різні ідеї та зондування, але жодна з них не була оформлена як зобов’язання.

Що підписала сама Росія

Росія добровільно підписала документи, які прямо суперечать її нинішнім претензіям:

• Гельсінський заключний акт (1975) — кожна держава має право «належати або не належати до міжнародних організацій, бути чи не бути учасником двосторонніх чи багатосторонніх договорів, включаючи союзні договори»
• Паризька хартія (1990) — підтверджує право кожної держави «вільно обирати та розвивати свою політичну, соціальну, економічну та культурну систему»
• Основоположний акт Росія–НАТО (1997) — Росія визнала право НАТО приймати нових членів і зобов’язалася будувати відносини на основі взаємної поваги

Чому країни вступають до НАТО?

Вибір суверенних держав

Розширення НАТО — це не «агресія» Заходу, а вільний вибір суверенних держав, які прагнуть захистити себе від реальної загрози. Кожна країна, яка вступила до НАТО, пройшла:

• Демократичне рішення — парламентські голосування та/або референдуми
• Тривалий процес реформ — адаптація до стандартів НАТО
• Одностайне схвалення всіма існуючими членами Альянсу

Жодну країну не «затягували» до НАТО силою. Навпаки — вони прагнули вступити, часто протягом десятиліть.

Чому саме прагнули?

Країни Центральної та Східної Європи мали гіркий історичний досвід російського/радянського домінування:

• Польща — розділи XVIII ст., окупація 1939–1989
• Чехія та Словаччина — вторгнення 1968 року
• Угорщина — придушення революції 1956 року
• Країни Балтії — окупація 1940–1991
• Румунія, Болгарія — десятиліття радянського контролю

Ці країни вступили до НАТО не тому, що їх «спокусив» Захід, а тому, що вони знали з власного досвіду, що загрожує країнам, які залишаються в «зоні впливу» Росії.

Докази правильності рішення

Подія 24 лютого 2022 року підтвердила правильність рішення країн вступити до НАТО:

• Жодна країна-член НАТО не зазнала військової агресії з боку Росії
• Україна, яка не була членом НАТО, зазнала повномасштабного вторгнення
• Грузія, яка не була членом НАТО, зазнала агресії у 2008 році
• Молдова, яка не є членом НАТО, має окуповану Росією територію (Придністров’я) з 1992 року

Аргумент «сфер впливу»

Моральна неспроможність

Аргумент про те, що НАТО «не повинно було розширюватися», фактично означає:

1. Великі держави мають право контролювати сусідів — це імперське мислення XIX століття
2. Малі країни не мають суверенітету — їхній вибір підпорядкований інтересам більших сусідів
3. Жертва винна у нападі — «не треба було вступати/прагнути до НАТО»

Це морально еквівалентно звинуваченню жертви домашнього насильства в тому, що вона «спровокувала» агресора, зателефонувавши в поліцію.

Юридична неспроможність

Міжнародне право не визнає «сфер впливу»:

• Статут ООН (ст. 2) гарантує суверенну рівність держав
• Гельсінський акт (1975) підтверджує право держав на вільний вибір альянсів
• Будапештський меморандум (1994) — Росія зобов’язалася поважати кордони та суверенітет України

Справжні причини війни

Якщо НАТО — не причина, то що є? Аналіз заяв самого Путіна дає чітку відповідь:

• Есей «Про історичну єдність» (2021) — Путін заперечив існування українського народу як окремої нації
• Промова 21 лютого 2022 — Путін заявив, що «Україна — це не просто сусідня країна для нас. Це невід’ємна частина нашої власної історії, культури, духовного простору»
• Вимоги грудня 2021 — Путін вимагав не лише зупинки розширення НАТО, а й відкликання всіх сил НАТО з країн, які вступили після 1997 року — тобто фактичного розформування Альянсу в Європі

Справжня причина війни — імперські амбіції Росії та заперечення українського суверенітету, а не «загроза НАТО».