Заборони української мови: 400 років знищення слова

Масштаб репресій

За підрахунками дослідників, від 1627 до 1990 року було видано щонайменше 60 указів, циркулярів, постанов та розпоряджень, що обмежували або забороняли українську мову. Це не «окремі випадки» — це систематична, цілеспрямована, багатовікова кампанія з метою знищити українську мову як таку.

Жодна інша європейська мова не зазнавала настільки тривалого та систематичного переслідування.

Хронологія заборон

XVII століття: перші заборони

1627 — Московський патріархат наказав вилучити та спалити «Учительне Євангеліє» Кирила Транквіліона-Ставровецького — друковане українською церковнослов’янською мовою.

1690 — Московський патріарх заборонив «малоросійські» (українські) друковані книги, наказавши конфіскувати вже видані.

1693 — Указ про цензуру київських друкарень — заборона друкувати книги, що відрізняються від московських видань.

XVIII століття: Петро I та його спадкоємці

1720 — Указ Петра I: заборона друкувати книги українською мовою. Наказано «в малороссийских монастырях все книги, которые печатали не по-великороссийски, отобрать и прислать в Синод».

1729 — Указ Петра II: переписати всі урядові документи з української на російську.

1763 — Катерина II заборонила викладання українською в Києво-Могилянській академії — найстарішому вищому навчальному закладі Східної Європи (заснована 1615 року).

1769 — Заборона Синоду друкувати та розповсюджувати український буквар (абетку для навчання дітей).

1775 — Зруйновано Запорозьку Січ. Разом із знищенням козацької державності знищувалася і козацька канцелярська традиція українського діловодства.

1784 — Заборона українською мови в освіті на Правобережній Україні (після приєднання від Польщі).

XIX століття: системне знищення

Валуєвський циркуляр (1863)

18 липня 1863 — міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав таємний циркуляр, у якому заявив:

«Ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі»

Циркуляр заборонив:

Друк навчальних книг українською
Друк релігійних книг українською
Друк наукових книг українською

Дозволялася лише художня література (бо вважалася нешкідливою «простонародною забавою»).

Цей документ — не просто цензурний акт. Це офіційна доктрина: української мови «не існує». Мова, якою на той момент розмовляли понад 20 мільйонів людей, була оголошена неіснуючою.

Емський указ (1876)

30 травня 1876 — цар Олександр II підписав у німецькому місті Емс таємний указ, що значно розширив заборони:

Заборона ввезення будь-яких українськомовних книг з-за кордону
Заборона друку оригінальних творів та перекладів українською (крім історичних документів та белетристики з дозволу цензури)
Заборона українських театральних вистав
Заборона українських концертів і публічних читань
Заборона українською мови в початкових школах
Вилучення українських книг з бібліотек
Заборона українських нот до пісень

Фактично це була тотальна заборона української мови в публічному просторі. Мовою 20+ мільйонів людей заборонено:

Навчати дітей
Друкувати книги
Співати зі сцени
Ставити п’єси
Читати публічні лекції

Наслідки Емського указу

Український інтелектуальний центр перемістився до Львова (Австро-Угорщина), де українська мова була вільною
Драгоманов емігрував до Женеви
Леся Українка публікувалася переважно у Львові
Виникла парадоксальна ситуація: в Австро-Угорщині українці мали більше мовних прав, ніж у «братній» Росії

Інші заборони XIX ст.

1881 — Заборона викладання українською в народних школах та заборона церковних проповідей українською.

1884 — Заборона театральних вистав українською у всіх губерніях Малоросії (додаткова до Емського указу).

1888 — Указ Олександра III про заборону використання української мови в офіційних установах та заборону хрещення дітей українськими іменами.

1892 — Заборона перекладів з російської мови на українську.

1895 — Заборона видання дитячих книг українською мовою.

Початок XX ст.: тимчасове полегшення і нові заборони

1905 — Після революції 1905 року та «Маніфесту 17 жовтня» Емський указ був формально скасований. Ненадовго відкрилися можливості:

Вийшли перші українські газети в Росії
Створено «Просвіти» (освітні товариства)
Відкрито українські видавництва

1908 — Столипін оголосив українські культурні організації «небезпечними» та почав їх закривати.

1910 — Циркуляр Столипіна: заборона створення будь-яких українських товариств, видавництв та організацій.

1914 — З початком Першої світової війни в окупованій Російською армією Західній Україні (Галичина):

Закрито всі українські школи
Закрито всі українські газети
Арештовано та депортовано тисячі українських активістів, священиків, вчителів
Знищено бібліотеки «Просвіт»

Радянська доба: «коренізація» та знищення

1920-ті: ілюзія свободи

У 1920-х роках більшовики проводили політику «коренізації» (українізації):

Українська стала офіційною мовою УСРР
Відкрито українські школи, видавництва, театри
Розквітла українська культура — «Розстріляне Відродження»

Це був свідомий тактичний хід: більшовикам потрібна була підтримка неросійських народів для утримання влади. Вони «дозволили» українську мову — тимчасово.

Розстріляне Відродження (1920–1930-ті)

«Розстріляне Відродження» — покоління українських письменників, поетів, художників, режисерів, вчених, які творили у 1920-х і були фізично знищені у 1930-х.

Імена:

Ім’я	Хто	Доля
Микола Хвильовий	Письменник, засновник ВАПЛІТЕ	Застрелився 1933 (протест проти терору)
Микола Зеров	Поет, перекладач, неокласик	Розстріляний 1937 (Соловки)
Валер’ян Підмогильний	Прозаїк, автор «Місто»	Розстріляний 1937 (Соловки)
Лесь Курбас	Геніальний театральний режисер	Розстріляний 1937 (Соловки)
Микола Куліш	Драматург	Розстріляний 1937 (Соловки)
Михайль Семенко	Поет-футурист	Розстріляний 1937
Майк Йогансен	Поет, прозаїк	Розстріляний 1937
Григорій Косинка	Новеліст	Розстріляний 1934
Олекса Влизько	Поет	Розстріляний 1934
Марко Вороний	Поет	Розстріляний 1937

Це лише найвідоміші імена. За різними оцінками, було знищено від 200 до 500 українських письменників та діячів культури. Разом із ними були знищені тисячі вчителів, священиків, науковців, видавців — вся інтелектуальна еліта нації.

Що знищувалося

Не лише люди — книги, рукописи, архіви:

Бібліотеки закривалися, книги вилучалися та знищувалися
Академічні праці з українського мовознавства заборонялися
Словники вилучалися — наприклад, академічний словник Грінченка оголошено «націоналістичним»
Правопис 1928 року (так званий «скрипниківський», наближений до природного розвитку мови) був заборонений у 1933 році та замінений русифікованою версією
Нові правописні правила штучно зближували українську з російською — змінювали написання слів, граматичні форми, лексику

Постанова 1933 року

Сталін особисто ініціював згортання українізації. У 1933 році:

Микола Скрипник (нарком освіти УСРР, організатор українізації) — застрелився після звинувачень у «націоналізмі»
Заборонено «скрипниківський» правопис 1928 року
Новий правопис максимально зближував українську з російською
Розпочато масові арешти діячів культури та освіти

Повоєнна русифікація

1946 — Постанова ЦК ВКП(б) про «перекручення та помилки» в українській літературі. Нова хвиля арештів та заборон.

1958 — Закон про школу: батькам «дозволили обирати» мову навчання. На практиці це означало масовий перехід шкіл на російську — бо кар’єра, наука, армія — все функціонувало російською.

1970–1980-ті — Період «застою», коли:

Кількість українських шкіл у Києві скоротилася до мінімуму
Наукові конференції проводилися лише російською
Захист дисертацій — лише російською
Українська вважалася «селянською» мовою, непридатною для «серйозних» справ
Діячів, що виступали за українську мову (так звані «шістдесятники»), арештовували та кидали до в’язниць та психіатричних лікарень

«Шістдесятники» — нова хвиля опору

У 1960-х роках нове покоління українських інтелектуалів виступило на захист мови та культури:

Василь Стус — поет, перекладач. 23 роки таборів та заслань. Помер у таборі в 1985 році (за 6 років до незалежності)
Алла Горська — художниця. Вбита 1970 року (обставини підозрілі)
В’ячеслав Чорновіл — журналіст, дисидент. Неодноразово ув’язнений. Загинув у підозрілій ДТП 1999
Іван Дзюба — критик, автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965) — системного аналізу русифікації. Арештований, ув’язнений
Левко Лук’яненко — юрист. Засуджений до смертної кари (замінено 15 роками в’язниці) за створення організації, що виступала за незалежність України

Знищення книг: масштаб

Кількість знищених книг

Точну кількість знищених українських книг неможливо підрахувати, але відомо:

1720 (Петро I) — вилучено та знищено книги з усіх малоросійських монастирів
1876 (Емський указ) — вилучено з бібліотек усі українські книги, крім дозволених цензурою
1930-ті — вилучено та знищено книги «ворогів народу» (розстріляних письменників), «націоналістичну» літературу, «буржуазні» наукові праці
1930-ті — знищено весь тираж багатьох книг, включаючи словники, підручники, наукові монографії
1946–1950-ті — нова хвиля вилучення «ідеологічно шкідливих» книг

За оцінками дослідників, лише у 1930-х роках було знищено мільйони примірників українських книг.

Знищення бібліотек

Бібліотеки «Просвіт» (освітніх товариств) — систематично знищувалися з 1914 року
Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка у Львові — частково знищена, частково вивезена до Москви
Приватні бібліотеки арештованих інтелектуалів — конфісковувалися та знищувалися

Результат: мова, що вижила

Після 400 років систематичних заборон українська мова:

Не зникла — нею розмовляють 40+ мільйонів людей
Не стала діалектом — залишилася окремою мовою з повним лексичним, граматичним та стилістичним апаратом
Породила велику літературу — від Шевченка до Жадана, від Лесі Українки до Забужко
Стала державною мовою незалежної України (1991)
Переживає ренесанс — після 2022 року мільйони українців добровільно перейшли на українську

Це безпрецедентний випадок в історії: мова, яку найбільша держава світу намагалася знищити протягом чотирьох століть — вижила і перемогла.

Висновок

Коли російська пропаганда говорить, що «українська мова — це діалект російської» або що «ніколи не було заборон» — це пряма брехня, спростована сотнями історичних документів.

Українська мова — це не «діалект». Це мова, яку активно та цілеспрямовано намагалися вбити протягом 400 років — указами, арештами, засланнями, розстрілами, спаленням книг. І вона вижила. Кожне українське слово — це акт спротиву.