«Зеленський винен у війні і міг її зупинити»: персональна вина як інструмент пропаганди

Чому теза хибна вже на рівні дат

Щоб звинуватити Зеленського в розв’язанні війни, потрібно ігнорувати елементарну хронологію:

Рік	Подія	Зеленський
2014, лютий–березень	Анексія Криму Росією	Актор, грає в «Слузі народу»
2014, квітень	Початок війни на Донбасі	До політики 5 років
2014–2019	Війна, 13 000+ загиблих	Не має жодного відношення до влади
2019, травень	Інавгурація Зеленського	Стає президентом у країні, де вже п’ять років триває війна
2022, 24 лютого	Повномасштабне вторгнення	Рішення приймає Путін, не Зеленський

Не можна бути «причиною» війни, яка почалася за п’ять років до твоєї каденції. Це не політична оцінка — це фізична неможливість.

Що Зеленський насправді робив до 24 лютого 2022

Якщо подивитись на реальні дії, а не на пропагандистські кліше, Зеленський був найбільш переговороорієнтованим президентом України з часів початку війни:

Передвиборча програма 2019

Головна обіцянка — закінчити війну на Донбасі через переговори. Саме за це його обрали 73% виборців у другому турі.

Нормандський формат, грудень 2019

Особиста зустріч з Путіним у Парижі — перша і остання. Результат: обмін полоненими (288 осіб у вересні 2019, ще 76 у грудні 2019), розведення військ у Золотому та Петрівському.

Режим тиші 2020

Найдовше припинення вогню за всю історію війни на Донбасі до того моменту.

Лютий 2022

• Зеленський публічно просить особистої зустрічі з Путіним у будь-якій точці світу. Путін відмовляється.
• 23 лютого 2022 — звернення Зеленського російською мовою до громадян Росії: «Нам кажуть, що ви хочете війни. Дуже не хочеться вірити, що це правда».
• 24 лютого 2022, 5:00 ранку — Путін оголошує «спецоперацію». О цій годині Зеленський спав у Києві, а не «починав війну».

Людина, яка кілька років публічно і приватно намагалась домовитись, не може бути «причиною» того, що Путін вирішив вторгнутися.

Стамбул 2022: міф про «зірваний мир»

Один з ключових елементів наративу «Зеленський не хоче миру» — теза, що «у березні 2022 майже підписали угоду, але приїхав Борис Джонсон і заборонив».

Реальність:

• Що пропонувала Росія в Стамбулі: нейтральний статус назавжди, обмеження ЗСУ, без реальних безпекових гарантій, фактично — визнання Криму російським, «особливий статус» Донбасу.
• Що відмовлялась підписувати Росія: будь-які зобов’язуючі безпекові гарантії від п’яти країн (аналог ст. 5 НАТО). Без них «нейтралітет» — це капітуляція без захисту від наступного вторгнення.
• Що зламало переговори: не Джонсон, а Буча. Коли в кінці березня 2022 російські війська відійшли з-під Києва, виявились сотні тіл цивільних. Після цього довіра до підпису Путіна впала до нуля.

Детально цей міф розібрано в окремій статті — «Борис Джонсон зірвав мир».

«Просто віддайте Крим і Донбас» — три причини, чому це не працює

1. Зеленський не має такого права

Це ключовий пункт, який пропагандисти ігнорують. Конституція України:

• Стаття 2: «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною»
• Стаття 17: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України… є найважливішими функціями держави»
• Стаття 73: «Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України»

Президент юридично не може «віддати території» одноосібно. Не Зеленський, не Порошенко, не будь-хто. Питання територій вирішує всенародний референдум, а не одна людина.

Той, хто пропонує Зеленському «просто віддати», або не знає Конституції України, або свідомо вимагає від нього порушити присягу.

2. Українці цього не хочуть

За даними КМІС та Рейтингу (2023–2024):

• 85–90% українців вважають неприйнятними будь-які територіальні поступки
• 70–80% вірять у перемогу
• Менше 10% готові до територіальних компромісів

Це не «впертість Зеленського» — це позиція 44-мільйонної нації. Президент в Україні не самодержець. Він не може наказати країні здатися всупереч її волі.

3. Поступка не зупиняє Росію

Найважливіший факт, який обнуляє всю тезу «віддайте і буде мир»:

У вересні 2022 року Путін анексував Донецьку, Луганську, Запорізьку і Херсонську області — включно з територіями, які Росія навіть не контролювала. Російські танки не стояли в Запоріжжі чи Херсоні, але «згідно з Конституцією РФ» це вже «російська земля».

Це означає: навіть якщо «віддати окуповане», Росія продовжить претендувати на не окуповане. Логіка «віддати ще трохи» — нескінченна.

Історичні прецеденти підтверджують:

• Грузія, 2008 — після війни Абхазія і Південна Осетія де-факто відійшли під контроль Росії. Це не зупинило тиск, погрози і вторгнення в Україну 2014.
• Мінськ-2, 2015 — Україна пішла на широкі поступки щодо «особливого статусу» Донбасу. Росія використала ці роки для підготовки повномасштабного вторгнення.
• Мюнхен, 1938 — Чехословаччина віддала Судети. Через шість місяців Гітлер забрав решту країни.

Поступка агресору не купує мир. Вона купує час для його наступного удару.

Чого насправді хоче Росія (за словами самої Росії)

Якщо припустити, що «справа лише в Криму і Донбасі» — варто послухати, що про цілі війни говорить сам Кремль, а не західні коментатори:

• Липень 2021 — есей Путіна «Об историческом единстве русских и украинцев»: «росіяни і українці — один народ», української нації не існує.
• Лютий 2022, передвоєнна промова: Україна «не справжня держава», «створена Леніним», її кордони — «історична помилка».
• Червень 2022: Путін публічно порівнює себе з Петром I, який «не забирав, а повертав» землі.
• Грудень 2021, ультиматум НАТО: Росія вимагає відкликати війська НАТО з усіх країн, що вступили після 1997 року. Тобто претензії стосуються Польщі, країн Балтії, Румунії — не лише України.
• Квітень 2022 — програмна стаття Тімофія Сергейцева в РІА Новости «Что Россия должна сделать с Украиной»: «деукраїнізація», ліквідація назви «Україна», «перевиховання» населення.

Жодне з цих формулювань не про територію. Усі вони — про знищення України як держави і української ідентичності як такої. Віддати Крим і Донбас означає не «зупинити війну», а взяти участь у цьому знищенні.

Кому вигідний наратив «Зеленський винен»

Це не стихійна точка зору. Це сконструйований наратив з конкретними бенефіціарами:

1. Кремль — знімає відповідальність з реального агресора. Якщо «винні обидві сторони» або «винен Зеленський» — то й санкції недоречні, і трибунал не потрібен.
2. Антиукраїнські політики на Заході — обґрунтування для скорочення допомоги: «навіщо допомагати тому, хто сам почав».
3. Прихильники переговорів через голову України — якщо Зеленський «нелегітимний» (інший русняв наратив) і «винен у війні», то домовлятись можна без нього. США та Росія — над Україною.
4. Прокремлівські голоси у самій Україні — деморалізація: «все це через одну людину, варто її замінити — і війна закінчиться».

Це класична путінська тактика обнулення провини: жертва завжди «сама винна». Грузія в 2008 «спровокувала», чеченці — «терористи», збитий MH17 — «українська ракета», отруєння Скрипалів — «британська провокація», Буча — «постановка». Зеленський у війні 2022 — те саме явище, інший епізод.

Висновок

Теза «Зеленський винен у війні і міг її зупинити, віддавши Крим і Донбас» спирається на чотири хибних припущення:

1. Що війна почалася у 2022, а не у 2014 (хибно — Зеленського тоді ще не було в політиці).
2. Що президент України може одноосібно віддати території (хибно — це заборонено Конституцією).
3. Що віддача території зупинить Росію (хибно — Путін уже анексував те, що не контролює).
4. Що цілі Росії — територія (хибно — сам Путін говорить про знищення України як держави).

Винний у війні той, хто почав вторгнення. Зупинити війну може той, хто її розпочав — відвівши свої війська. Решта — спроба перекласти відповідальність зі злочинця на жертву.